Політичний трикутник "Росія-Україна-ЄС": від конфронтації до перезавантаження

Тези виступу Андрія Мелькова на VII на міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих учених "Актуальні проблеми зовнішньої політики України" (Чернівці, Україна, 15 листопада 2013 р.).

Останні роки російська влада чинить найсильніший політичний і економічний тиск на Україну. Довгострокові перспективи такого тиску можуть мати украй негативні наслідки для самої Росії. В результаті завищених цін на газ, періодично виникаючих торгових війн, створення негативного іміджу України в російських ЗМІ, російсько-українські відносини значно погіршились і продовжують погіршуватися. На цьому фоні навіть політичні сили і еліти проросійської орієнтації, а також традиційно співчуваючі Росії жителі Східної України переживають крах колишніх ідеалів і уявлень про братські стосунки і непорушну дружбу з Російською Федерацією. Якщо така динаміка російсько-українських відносин зберігатиметься надалі, то Москва ризикує позбутися підтримки значної частини українського суспільства. У такому разі Росія може "втратити" для себе Україну не лише політично і економічно, але і культурно, через цивілізаційну переорієнтацію українських громадян з проросійськими поглядами  у бік пріоритету сучасних європейських цінностей.

Говорячи про існуючі в російсько-українських відносинах проблеми, слід враховувати, що сьогодні вони знаходяться в тісному зв'язку з політикою Європейського Союзу на пострадянському просторі. Реалізація «Східного партнерства» – проекту ЄС – істотно ускладнила плани Росії на геополітичне домінування в Східній Європі. При цьому офіційно в Європейському Союзі підкреслюється, що «Східне партнерство» не спрямоване проти Росії: «Це - зовсім не антиросійська ініціатива. Це –  відповідь на прагнення наших східних сусідів істотно поглибити і розширити їх стосунки з ЄС. Росія залишається найважливішим партнером, з яким ми зараз ведемо переговори щодо нової всеосяжної угоди. Ми завжди підкреслюємо, що партнери по лінії СП потребують хороших ділових стосунків з усіма своїми сусідами, враховуючи Росію»[1]. Проте, незважаючи на ці офіційні заяви ЄС, реалізація «Східного партнерства» призвела до охолодження стосунків між Москвою і Брюсселем, а також виникнення напруженості між Росією і країнами-учасницями СП, у числи яких і Україна. 

У зв'язку з цим, принципового значення набуває угода про Асоціацію між Україною і Європейським союзом (включаючи розширену угоду про вільну торгівлю), яка має бути підписана в ході саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі в листопаді 2013 року. Ця угода стане найбільш важливим політичним документом з часів проголошення Акту про незалежність України в 1991 році. Враховуючи прохолодний характер існуючих на даний момент стосунків ЄС і Росії, українсько-європейська угода про Асоціацію закономірно призведе до ще більшого посилення існуючої напруженості між Україною і Росією. Відмова України від участі в Митному і Євразійському союзі на користь європейської інтеграції через політичну асоціацію і вільну торгівлю неминуче спричинить відповідну та жорстку реакцію з боку Росії. Невипадково на початку жовтня 2013 року з Кремля уперше прозвучали заяви про перспективи введення візового режиму з Україною [2], що саме по собі є не лише елементом популізму, але і мало не останньою спробою повернути Україну у фарватер російської зовнішньої політики. Такий публічний анонс радикальних і непопулярних заходів гучно відгукнувся в Україні, де ряд парламентарів виразили готовність у якості превентивного заходу ввести візовий режим для російських громадян з метою припинення нелегальної імміграції і контрабанди [3]. 

Очевидно, що подібні дії Кремля не підуть на користь самій Росії, яка в умовах світової фінансово-економічної кризи, що розвивається, встане на шлях самоізоляції і жорсткого протистояння не лише з Україною, але і з усім Західним співтовариством. Альтернативним і найбільш правильним шляхом виходу з ситуації, що склалася, для Росії була б відмова від конфронтації з поетапним нарощуванням співпраці з Європейським Союзом і його інститутами. Найважливішою перспективою розвитку тісних відносин по лінії РОСІЯ-ЄС повинна стати відміна візового режиму з подальшим поглибленням всебічної співпраці. Це автоматично зніме з порядку денного питання про введення віз з Україною, у разі поглиблення її європейської інтеграції. Росії доцільно не заважати, а допомогти Україні адаптуватися в європейському просторі, щоб через українську інтеграцію в західні структури розвинути тіснішу російсько-європейську співпрацю як в економічному, так і культурному вимірі. В зв'язку з цим Україна може стати не джерелом розбрату і нагнітання напруженості між Європейським Союзом і Росією, а навпаки - ключовою сполучною ланкою у формуванні нового відкритого простору в Східній Європі, заснованого на принципах демократії, вільного переміщення і тісних торговельно-економічних відносин.